Весь 2017 рік населення пострадянського простору обговорює революцію 1917 року. Рівно сто років тому відбулися події, які назавжди змінили вигляд багатьох держав і народів. Не останнє місце в цій історії займає і дата 15 березня, адже саме століття тому імператор Микола II підписав зречення від престолу, чим запустив ланцюг революційних подій.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяСамо по собі зречення було всього лише констатацією факту, що в руках у монарха більше немає влади. Але юридично це розв'язало руки багатьом борцям за незалежність і народне щастя. Портал Знай.ua розповідає про день зречення імператора і подальші події в Україні.
Флегматичний монарх
Говорячи про дні, що передували зреченню Миколи, варто сказати, що найбільше дивує абсолютний спокій царя. 7 березня 1917 імператор виїхав з Царського Села в Ставку верховного головнокомандувача в Могильові.
Дивно, що він виїхав з Петрограда в той момент, коли там вже щосили вирували "хлібні бунти" і обстановка тільки загострювалася. До сих пір невідомо, чи усвідомлював Микола всю серйозність ситуації або довірився міністру внутрішніх справ Протопопову, який переконував його, що все спокійно.
Щоденник імператора говорить про його повну незацікавленость у ситуації. По прибуттю в Ставку він писав наступне: "Прибув благополучно ... Кашляю рідко ... Сумую жахливо. Ніжно цілую всіх ".
А в цей час в столиці закручується вузол, який навряд чи можна було б розплутати. "Хлібні бунти" перетворилися в повноцінне народне повстання під гаслом "Геть самодержавство!", до його придушення приєдналися козаки. А цар в цей час обідав, пив чай, гуляв і писав щоденники.
Причому не знати про заворушення зовсім Микола не міг. Його дружина Олександра Федорівна постійно телеграфувала йому, повідомляючи ситуацію. Хоча і вона тоді ще не розуміла всіх масштабів, але фактичні відомості у неї були. Коли читаєш ці телеграми, то мимоволі замислюєшся про те, що все-таки дворяни були жахливо далекі від народу і дуже туманно уявляли собі життя в країні. Так 10 березня імператриця пише:
"Страйки і заворушення в місті більш ніж зухвалі ... Це хуліганський рух, хлопчики й дівчатка бігають і кричать, що у них немає хліба, - просто для того, щоб створити збудження, - і робочі, які заважають іншим працювати. Якби погода була дуже холодна, вони усі, ймовірно, сиділи б по домівках ".
Приголомшлива наївність, як для дружини імператора.
Або все, або нічого
Ще одна дивина в поведінці Миколи, яка сильно впадає в очі - це абсолютна невідповідність його поведінки до 15 березня і після.
Довгі роки імператор відмовлявся змінювати систему влади в Російській Імперії. Парламентаризм, відповідальність уряду перед Думою, прийняття Конституції і зміна абсолютизму на конституційну монархію - це старі вимоги, які висували ще учасники бунтів 1905 року. Вже до 1914 року про це стало говорити царю і оточення.
Хтось щиро бажав конституційної монархії, хтось радив імператорові просто заспокоїти народ, "кинувши" йому трохи прав і привілеїв. Але всі сходилися на тому, що монархія в її нинішньому вигляді давно застаріла, і треба щось міняти.
Але Микола був непохитний. На думку багатьох істориків, монарх просто не відділяв себе від держави, і йому в голову не приходило, що він може поділитися з кимось абсолютною владою.
Навіть 12 березня 1917, коли генерал Алексєєв переконував його прийняти кілька важливих указів, давши деяким політичним силам більше впливу в парламенті, Микола відмовився. Єдине, в чому генерал переконав царя - направити послання на фронт, викликавши звідти в Петроград частину вірних йому військ.
Але і тут Миколи чекала безглузда невдача. До 14 березня з усіх викликаних з фронту бригад до Петрограда доїхав тільки один полк, а інші затрималися в дорозі. І застрягли вони саме через хаос на залізницях, викликаний повстанням, а отже і відсутністю чіткого адміністративного управління.
Зречення
Микола виїхав у Псков в штаб командування Північного фронту. Там генералу Алексєєву все-таки вдалося переконати монарха дозволити парламенту сформувати уряд. Радості офіцерів не було меж, адже це могло зупинити хід повстання і повернути все на свої місця.
Ось тільки виявилося, що думав імператор занадто довго. У Петрограді владу захопила Петрорада, яку очолювали соціалісти. Іншої реальної, а не декларативної влади в місті не було, так що Голові Державної Думи Михайлу Родзянко доводилося, фактично, просити депутатів ради, сформувати коаліційний уряд.
Коли звістка про дозвіл імператора на такі кроки дійшла до Петрограда, це було вже нікому не потрібно, адже уряд формували і так. Петрорада вимагала зречення Миколи II від престолу. Після довгої телефонної розмови з Родзянко, цар погодився.
"Кругом зрада і боягузтво і обман!", - написав він у себе в щоденнику.
Значення для України
Саме зречення Миколи II від престолу стало відправною точкою і для української революції. Адже це зараз, у вік інформації, відомості про події у всьому світі миттєво потрапляють на екрани наших смартфонів. А в 1917 році ніякої точної інформації про події в Петрограді в українців просто не було. Якісь бунти, якесь повстання.
Офіційне зречення монарха стало чимось на зразок пострілу зі стартового пістолета для представників українського національного руху. Стало зрозуміло, що пора діяти.
Вже 17 березня в приміщенні клубу "Родіна", що на вулиці Володимирській, представники політичних, громадських і професійних організацій оголосили про створення Центральної Ради. Головою УЦР було обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко. Адже сам Грушевський був у той момент в Москві.
Мови про незалежність поки не було, адже Центральна Рада оголосила про свою лояльність до Тимчасового уряду, висловлюючи надію на федералізацію держави і розширення автономії.
Але, як відомо, в результаті події пішли за зовсім іншим сценарієм. Втім, це вже зовсім інша історія.
