Історія Софії Ґалечко — це історія жінки, котра випередила свій час. Вона подолала немало перешкод, щоби стати першою жінкою із військовим званням хорунжої під час Великої Війни 1914‒1918 років.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяІз закінченням бойових дій будувати кар’єру у війську, змагаючись із чоловіками, їй було неймовірно складно. Про це хорунжа Софія Ґалечко згадує в листах до полковника УСС Романа Сушка, фрагменти з яких вперше опубліковані на сервисі Culture.pl.
Навчання у гімназії відіграло знакову роль у формуванні світогляду молодої дівчини. Значний вплив на гімназисток мали гасла освітніх та гімнастичних товариств у Львові, що сприяли формуванню громадянської гідності та національної свідомості.
Вона робить вибір на користь України, її історії й культури, хоча успіхи з польської мови і літератури принесли їй визнання у старших класах та золоту випускну медаль 27 червня 1910 року.
До подруг-українок Софія Ґалечко пише з Ґраца, куди вступає у 1910 році на філософські студії. Її листи відображають сімейну драму Ґалечко, адже "в хаті прийшло до розколу": донька прийняла сторону батька-українця, брат вибрав культуру матері — польську.
У Ґраці Софія українізується ще більше. Вона вступає до популярного українського товариства "Січ", де, за спогадами Степана Витвицького, всі жили зі собою в сердечній дружбі.
Так, з початком Першої світової війни Софія відвідує санітарні курси Червоного Хреста, згодом зголошується до Боєвої Управи у Відні, де проходить військовий вишкіл. Тоді дійшло до першої зустрічі з Оленою Степанівною, якій Софія сказала: "Пірвав мене стрілецький рух! Якщо Вас приймуть, то і я стану стрільцем. Нам треба діяти спільно!"
У щоденникових записах санітарки Софії Ґалечко читаємо: "Вісім днів їзди поїздом, три дні голодівки… та приїзд до Горонди — а тепер тихі зітхання слабих у шпиталі. Мої мрії здійснилися — працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий, спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ… Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи загріє своїм огнем?"
Вона перебувала у складі 2-ї сотні 1-го куреня і молоду дівчину визнавали амбітною та серйозною. Медаль Хоробрості ІІ класу – стала першою її нагородою.
Згодом дівчина отримує звання підхорунжої та командира чети в сотні Зенона Носковського, у серпні 1915 року — звання хорунжої. Її побратими сходились на думці, що між стрільцями вона нічим не вирізнялась, хіба "невисоким ростом, прикметним обличчям і великою безпретензійністю". Проте у "Звіті воєнного кореспондента" австрієць Франц Мольнар захоплено акцентує саме на "ясноволосій" Ґалечко, котра силою ідеї, за яку бореться, мала над бійцями "лагідну, але непоборну владу".
Не терпіла жодних потурань, відмовилась від тримісячної відпустки, щоб поправити здоров’я, бо інші отримували лише 14-денну. На цьому наголошує й Осип Назарук: "Оригінальний хорунжий УСС", "майже діточна" Ґалечко в цілком подертих черевиках не пристала на пропозицію обмінятись з кимось, аби нести варту в холодну дощову ніч".
Софія Ґалечко розуміла, що її подальше самоствердження в армії можливе лише за умови постійного самовдосконалення. У паузах вона читає підручники з військової справи, розв’язує тактичні завдання, що давались їй легко. Та навіть фаховість і досвід не допомогли українкам 1918 року, коли без подання причин їх звільнили з війська. Для Софії Ґалечко то був удар.
Вона не бачила майбутнього поза фронтом. Вона була у відчаї, коли в червні 1918 року їй надали відпустку і натякнули, шо варто перейти на цивільну службу.
31 серпня Софія Ґалечко, не зрадивши ані словом свого стану, під час купання у ріці Бистриця "попала у вир і не виплила".
Раніше ми повідомляли, українці проводили героя в останню путь на Дніпропетровщині: захищав Батьківщину до останнього подиху.
Як повідомляв "Знай.uа", бородатий герой з милим цуценятком на руках підкорив українців.
Також "Знай.uа" писав, що можуть врятувати безліч життів: українським школярам вручили в руки автомати.
