Льотчик-вертолітник, миротворець Василь Мулік перед тим, як захищати українське небо від окупантів літав з миротворчою місією в Ліберії.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяАфриканський континент став пристрастю Василя ще в 2007 році, під час його першої участі в миротворчій місії в Ліберії, пише АрміяInform.
"Африка мене просто збила з ніг. Я просто закохався в неї - яскраву, барвисту, ні з чим незрівняну. Це таке місце, в яке просто неможливо не закохатися, а згодом неможливо не зненавидіти", - розповідає Василь.
Всього Василь відбув сім ротацій в Ліберії, одну – в Конго, ще одну – в Кот-д'Івуар. В цілому це кілька років життя.
За словами військового льотчика, то служба в Африці організована так само, як і в Україні.
"Ми виконували завдання з перевезення Місії, гуманітарних вантажів, здійснювали медичну евакуацію, несли службу в системі пошуково-рятувального забезпечення, тобто виконували звичайну роботу вертолітника. Але навантаження й інтенсивність були сильними. Наприклад, з першої місії, яка тривала шість місяців, я «привіз» 230 годин нальоту – це дуже багато",- розповідає військовий.
Василь навіть не здогадувався, що досвід отриманий в Африці, через кілька днів стане в нагоді йому і в українському небі. До Краматорська він прибув у березні 2014 року, коли АТО навіть не була офіційно оголошена. Спочатку він здійснював патрульні польоти, перевозив вантаж і людей. Далі почав вивозити поранених. А після вертолітників почали збивати.
31 серпня 2014 року під час руху до точки евакуації чергової партії поранених вертоліт Василя і його екіпажу був обстріляний з ворожого ПЗРК. Вертолітники з жахом спостерігали, як до їх борту наближається ворожа ракета. Далі - маневр, який порушував всі існуючі інструкції, відстріл теплових пасток і їм вдалося буквально втекти від неї. Повернувшись на базу і трохи прийшовши від пережитого, екіпаж знову взявся за свою небезпечну роботу.
І вже через 3 роки Василь Мулик отримав почесну нагороду – орден "Народний Герой України".
Як каже льотчик, то вони працюють з піхотою, заради піхоти і в інтересах ялиці.
Нещодавно Василь Мулик повернувся з чергової ротації з району ООС, де кілька місяців виконував свою вже звичну за багато років роботу – евакуював поранених, перевозив особовий склад і вантажі.
"...Так, ми, вертолітники, народ особливий, незвичайний, багато у чому дивний. Але ми знаємо – і за роки війни лиш впевнились у цьому – ми аж ніяк не «біла кістка, блакитна кров», не зарозумілий військовий істеблішмент, що ширяє десь там, поза хмарами, без відчутної користі й видимого результату. Ми не пестуни-чистоплюї. Ми не цураємося ні праці, ні крові, ні бруду. Ми майже така сама піхота – невибаглива, азартна, зайобана, зла, цинічна, весела, жорстока, зубаста, щоразу ладна огризнутися вогнем, неголена, немита, пропахла потом, паливом, кавою, тютюном, димом, степовою пилюкою та гірким полином. Ми – скажена зграя відлитих із авіаційного алюмінію саркастичних та ненормальних психів-романтиків. А ще ми – звичайні військові. Ми так само п’ємо горілку, матюкаємось, травимо байки та любимо жінок.
Ми - Сухопутні Війська.
Ми - авіація піхоти.
Армійська авіація…",- написав Василь у своїй книзі "Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки", яку присвятив сенсу всього своє життя - авіації.
Обов'язково підпишись на наш канал в Viber, щоб не пропустити найцікавіше
Нагадаємо, раніше Сержант Діма не став лікарем вдома і пішов рятувати хлопців на фронті: "крові не боюся, смерть не лякає"
Як повідомляє портал «Знай.иа» Мужня Українка з татуюваннями на обличчі рятує життя побратимів: на війні з 16 років
Також «Знай.иа " писав, що Український воїн пішов на війну штукатуром, а став навідником- " як у комп'ютерній грі"
